казкарка, у майбутньому - міфотворець

"Птаха"

Нема нікого у світі, хто знав би стільки казок, як Оле-Лукойє!
На це він справді мастак!

Коли увечері діти сидять собі спокійненько за столом на своїх стільчиках, з'являється Оле-Лукойє. Він піднімається по сходах зовсім нечутно, бо йде в самих панчохах, відчиняє тихесенько двері і - фр! - бризкає дітям в очі солодке молоко - такими дрібними-дрібними бризками,- а втім, їх цілком досить для того, щоб повіки у дітей почали злипатися і вже не можна було б побачити його самого. Він підкрадається ззаду і дме їм у потилицю, а від цього голівки у дітей важніють. О, так... але це зовсім не боляче, тому що Оле-Лукойє нічого поганого не хоче зробити, а бажає діткам лише добра. Він тільки хоче, щоб малі цілком заспокоїлися, а для цього їх треба покласти спати в ліжка. Вони тихо лежатимуть, і він зможе розповідати їм свої казки. Коли діти поснуть, Оле-Лукойє сідає на їхньому ліжку. Він дуже гарно вдягнений. На нім шовковий жупанчик, тільки не можна сказати, якого кольору, бо весь час міниться, коли Оле повертається,- вбрання то зелене, то червоне, то блакитне.

Під пахвами у нього парасольки. На одній намальовано багато-багато малюнків. Цю парасольку він розкриває над хорошими дітьми, і їм цілу ніч сняться чарівні казки. А на другій парасольці - ну, нічогісінько нема, і Оле його розкриває над неслухняними пустунами, і вони цілу ніч просплять, як колоди і нічого цікавого не побачать уві сні (Ганс Крістіан Андерсен "Оле-Лукойє").